Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.

Леся першою заходить до кабінету, а за кілька хвилин закликає мене. Переступаю поріг, а в самої серце в
самісінькі п’ятки заховалося й тріпоче там, як спіймана
пташка.
– Георгію Георгійовичу, я…
– Давайте звіт, – суворо перебиває шеф мій тремтячий голос і простягає долоню.
Без жодних пояснень та виправдань подаю флешку й опускаюся на рипучий стілець навпроти шефа,
на який сам і вказав. Тут, зазвичай, на нарадах сидить
наше начальство менших чинів, а зараз доводиться
мені. Шеф любить, щоб підлеглі, на яких має кричати,
сиділи якомога ближче. Ще й так, щоб поворухнутися
боялися. Тому й обрав сюди такі рипучі стільці. Адже
варто схибити – й під тобою з’явиться той неприємний
звук, що аж по мізках ріже.
Відчиняються двері, й знову заходить Леся з двома
тендітними чашками густої кави. Одну ставить перед
шефом, а іншу підсовує мені. А в очах – співчуття й
розуміння.
– Обережно, кава гаряча, – попереджає шепотом
дівчина, не відводячи погляду.
– Облиште нас, Лесю. І потурбуйтеся, щоб ніхто не
заважав, – наказує Георгій Георгійович, не відриваючись від монітора.
Секретар швидко зникає, а я вже й кінцівок від хвилювання не відчуваю. До кави навіть руку простягнути
боюся. Тільки не тому, що не хочу. Навпаки, зараз із
неймовірним задоволенням приховала б своє нервування за ковтком цієї густої ароматної рідини, яка
мене вміло відволікала від неприємних відчуттів та нараз заспокоювала. Просто боюся, що тремтіння рук ще
більше роздратує шефа, бо обов’язково розхлюпаю все
або на стіл, або собі на коліна, чим спровокую опіки.
– Та-ак, – чую протяжний голос шефа й завмираю.
Вдоволення?! Але ж я нічогісінько не виправила!
Жодної коми не переставила! Як же ж це може бути?
Обережно підіймаю погляд на Георгія Георгійовича. Він вдоволено усміхається й повільно повертає обличчя до мене. Його блакитні очі ледь прикриті. Через
сиве волосся, що спадає на лоба, колір тих очей стає ще
невиразніший. І від того по моїй шкірі побігло дрібне
тремтіння, а на чолі виступив холодний піт.
Ну чого дивишся на мене, як кіт на мишу? Добивай
уже, кате! Годі з мене жили вимотувати! І так на стіну
лізти готова від твоїх претензій. Хоч би раз чітко вказав, що там не так! Де помиляюся?
Натомість шеф мовчки відкидається на спинку
свого крісла, не відриваючи погляду від мене. Його лікті опиняються на бильцях, а пальці поєднуються між
собою й починають монотонно постукувати один об
оден. Тонкі губи розтягуються в подобу усмішки.
Починаю втягувати голову в плечі та злякано
втискатися в стілець, який ледь писнув від того поруху.
Все! З’їсть із тельбухами й кісточок не залишить. Вловив же ж, що нічого не зробила. Ну й чого тоді мовчиш?
Чого тягнеш? Кажи вже, що маєш!
Підсвідомо очікую виконання погрози, що прозвучала кілька годин тому: звільнення. Але чого ще очікувати такій набитій дурепі, як я? Звичайний квартальний звіт – а я ніяк з ним не можу впоратися, хоча в
університеті в мене з цієї теми завжди найкращі оцінки були. Що не так роблю? Де допускаю помилку? Уже
й до старшої колеги зверталася, що пропрацювала на
підприємстві понад двадцять років. Та лише руками
розвела, мовляв, нічого не бачу. Все на місці. А цей старий осел ніяк приймати не хоче. Щоразу до чогось нового прискіпується. То одне йому не так, то інше… Та
хоч би якась точність, а то лише якісь розводи.
Запустити б у нього чим-небудь. Але ж не можна –
начальство. Та й робота потрібна. І так ледве влаштувалася. Співбесіду мало не завалила. Альфред місяць
мене діставав моїм безробіттям. А тепер і зовсім усіх
собак спустить, якщо знову без роботи залишуся. Та
й мою стареньку іномарку підлатати необхідно. Скоро зима, а в мене зимової гуми катма. На все потрібні
гроші. Не можу ж постійно просити в Альфреда. Та й
не одружені ми, щоб запускати руку у його кишеню.
Досить того, що сам виділяє на продукти, комунальні
виплати й дрібні трати. Про своє авто маю дбати сама.
Це було оговорено ще з перших днів. Сам на водія не
мітив. Вважав це недоречними тратами. Дешевше автобусом. Але ж мені на околицю на роботу їхати! Як згадаю про тисняву, то відразу зле стає.
– Що я можу сказати? – приторно солодкий голос
шефа відриває мене від роздумів, які безрезультатно
намагалися створити захисний щит, щоб витримати
удар. – Можете, коли хочете. Все до дрібнички правильно. І прискіпатися ні до чого.
– Але ж я…
Прикушую власного язика. Ні в якому разі не брязни знову якусь істину. Правильно – значить правильно. Мовчи й кивай головою. Не забувай, що тобі потрібна ця робота. Твоя старенька автівка потребує твоєї
допомоги, бо інакше знову будеш відчувати нам’яті в
громадському транспорті боки й плакатимеш над безжально обтоптаним взуттям.
Роблю вдячні очі й пильно дивлюся на усміхнене
обличчя шефа. Він ще хвилину сидить і, в свою чергу,
теж дивиться на мене з дивним виразом, якого ніяк не
можу втямити. Потім дістає флешку. Простягаю руку,
щоб отримати свою власність, але Георгій Георгійович затискає накопичувач у долоні й демонстративно
підіймається. Чую, як він заходить мені за спину, але
боюся оглянутися. По хребту біжить неприємний глевкий холодок.
– Мені дуже приємно усвідомлювати, Анастасіє
Іванівно, що я не помилився в вас, як у спеціалістові.
Такі працівники — на вагу золота…
Відчуваю, як на моє плече лягає волога й неприємна долоня шефа. Першим бажанням було відкинути ту
кінцівку, як якусь отруйну гадину, але наступної миті
себе зупиняю. Чого це я? Людина просто поклала руку
на плече, щоб похвалити, а я тут… Це виглядатиме з
мого боку безглуздо й підозріло.
Наступної миті флешка ковзає моїм тілом поверх
шовкової блузки й прицільно падає в невеличку кишеньку на грудях. Перше, що роблю, намагаюся пригадати,
скільки ґудзиків розстебнуто, і що видно з висоти зросту
шефа. Пам’ять відновлює мить перед дверима. Розстебнутим залишила лише два верхніх. Фу-ух! Це добре. Огляду
жодного. Бо груди маю хоч і незавидного розміру, але й
пласкими не назвеш. Проте ніколи не намагалася виставляти їх напоказ. Не люблю я цих глибоких декольте.
– А ви пийте каву, – лагідно припрошує шеф, хоча й
не подобається мені ця його підлабузницька поведінка.
Несміливо простягаю руку до невеличкої чашечки
й пальцями відчуваю, що кава все ще практично окріп.
Скільки ж часу минуло? Таке враження, ніби вічність.
А насправді?..
Рука шефа різко хапає мене за груди й боляче зчавлює. Мить – і я виплескую через свою голову той окріп
в лице мерзенного негідника. Підхоплююся на ноги й,
незважаючи на його крик, з усієї сили з розвороту наношу удар крихкою порцеляновою чашкою, яка відразу відколюється від вушка й розсипається на друзки.
Чую, як позад мене відчиняються двері й влітає
Леська. Картина маслом. Георгій Георгійович вищить,
як свиня недорізана, заховавши обличчя в долоні й
зігнувшись навпіл. Його біла сорочечка (не вгледіла,
коли зняв жакет) забруднена кавою. Навколо — кольорові друзки чашки, а в мене в пальцях ручка бідної
нещасної посудини, яка отримала героїчну смерть на
голові мого, тепер колишнього, шефа. Цього він точно
не пробачить. І я не помиляюся, бо майже відразу з появою секретаря крізь той лемент звучить очікуваний у
такій ситуації наказ.
– Лесько, негайно наказ на звільнення цієї сучки
драної без вихідної допомоги.
– А… А… А… А за якою ж статтею? – кидається на
допомогу шефу секретар, всадовлюючи його в крісло.
– За некомпетентністю! – реве Георгій Георгійович,
намагаючись продерти свої обпечені баньки.
Яка ж я рада, що хоч чимось насолила цій паскуді!
Стою. Руки в боки, а на обличчі вдоволена посмішка.
Шкода, що чашечка виявилася надто крихкою. От би
щось міцніше, щоб уже напевне відвадити цього старого ловеласа мацати те, що йому не належить. Пильно дивлюся на маленький порцеляновий кружечок, що
раніше був ручкою тендітної витонченої чашечки. Бідна посудина. Вона точно не змогла б витримати удару
об цього козла.
За спиною шепіт. Оглядаюся. Кілька співробітників
зацікавлено заглядають у розчинені навстіж двері. Їхні
погляди здивовані й безтямні. Ясно. Такого галасу тут
ще не було. Точніше, не галасу, а покарання старого бабія. Якщо це їм у дивину, то або ніколи раніше не наривався на протистояння, або потрапляли до рук ось такі,
як Леська, що на все підуть, аби роботу втримати, й ні
перед чим не зупиняться.
Обертаюся назад до секретаря. Дівчина врешті протерла ватними дисками обличчя старого пенька. Проте
очей той розплющити не може. Прекрасно! Гордо піднімаю голову й упевнено підходжу до стола шефа. Нахабно тягнуся до іншого краю й дістаю чистий аркуш.
Намагаюся не зачепити крапель кави, що потрапили
на стільницю та клавіатуру. Демонстративно дістаю з
нагрудної кишені жакета шефа, який виявився на диванчику біля вікна, його улюблену ручку й тут же на
підвіконні під охання Георгія Георгійовича пишу заяву
на звільнення. Ставлю крапку й кладу перед його величністю бабієм.
– Я сама звільняюся, – шепочу улесливим голосочком майже над вушком шефа. – За власним бажанням.
А далі з усієї злості й огиди, що кипіла в мені в цей
момент, ламаю навпіл улюблену цяцьку шефа, над
якою він тремтів, мов над власним життям. Але над
життям, мабуть, менше, бо про цю річ цілі легенди офісом ходили. Ручка з гучним хрускотом приходить в непотріб, змушуючи Георгія Георгійовича підскочити, бо
ж ламала біля самісінького його вуха, і…
– А-а-а-а! – набатом пролунав голос секретаря,
коли моя рука з гострим пером опустилася між ногами
шефа.
Від шоку заклякли й інші глядачі. Ну, це нічого. Їх
дорогому начальству не зашкодила. А стілець? Не проблема. В нього досить грошей, щоб поміняти на новий.
А загалом ще й цим покористується. Дірку «яйцями»
прикриє. Хоч якась користь із них буде. Та й від жіночих принад відволікатиме «приємним» спогадом.
Піднімаю погляд на перелякану Леську, що стоїть
із відкритим ротом і руками в стилі – здаюсь. На її обличчі жодної кровинки.
– За трудовою прийду завтра, – єхидно повідомляю я, натягнувши на обличчя привітну маску з усмішкою задоволеної киці. – Сподіваюся, пане директоре, що мені не доведеться вас більше бачити, бо надто
вже руки сверблять вирвати ваше господарство…

Add here some interesting details about the product. Help people realize that this product is exactly what they need. It could be practical and useful information as well: the size of the product, material that it is made of, or care instructions.